Шевченко як художник

Тарас Григорович Шевченко - видатний український письменник і поет, чия творчість зробило його ні багато ні мало, а символом українського народу і однією з головних колон, на якій тримається вся наша українська культура. Так, всі ми з вами ще зі шкільної лави добре знаємо Шевченка саме як письменника, поета, і ось трошки призабули про те, що Тарас Григорович був не тільки геніальним письменником, але й не менш геніальним художником. Художня спадщина Тараса величезне - збереглося 835 творів, картин, портретів, гравюр на різні теми, написані протягом різних періодів життя великого Кобзаря. Ще понад 270 творів вважаються втраченими, на жаль. У сьогоднішній статті я маю намір познайомити вас з цією значно менш освітленої стороною творчості видатного українця, познайомити вас з Шевченко-художником.

Тяга до живопису та малювання у Шевченка була з самих ранніх років його життя, ще будучи зовсім маленьким Тарас любив розписувати крейдою стіни будинку, стіл, лавки, різними дивними химерними візерунками, також із задоволенням малював людей, тварин, пейзажі. Якось намалював п'яного дяка Богорського, у якого перебував на вихованні з 13 років, після смерті своїх батьків. Дяк образився на свій портрет і покарав юного художника. Згодом Шевченко тікає від дяка-самодура, а так як тяга до живопису перетворилася на невгасиму пристрасть, Тарас цілеспрямовано шукає в навколишніх селах вчителя-художника. І знаходить - спочатку стає учнем диякона Єфремова, а потім навчається живопису ще у багатьох різних майстрів.

У 1828 році Шевченко стає слугою Павла Енгельгардта, багатого росіянина дворянського походження. Енгельгардти були тогочасними олігархами, адже їх сім'я входила до четвірки найбагатших українських сімей. Павло Енгельгардт запримітив талановитого юнака і вирішив зробити з нього свого придворного живописця (тоді це було модно) спершу взяв його з собою в подорож у Вільно, де Шевченко, ймовірно, навчався у професора малювання Вільнского університету Рустемеса.

сделало его ни много ни мало, а символом украинского народа и одной из главных колонн, на которой держится вся наша украинская культура. Так, все мы с вами еще со школьной скамьи хорошо знаем Шевченко именно как писателя, поэта, и вот немножко подзабыли о том, что Тарас Григорьевич был не только гениальным писателем, но и не менее гениальным художником. Художественное наследие Тараса громадное – сохранилось 835 произведений, картин, портретов, гравюр на разные темы, написанные в течение различных периодов жизни великого Кобзаря. Еще более 270 произведений считаются потерянными, к сожалению. В сегодняшней статье я намерен познакомить вас с этой значительно менее освещенной стороной творчества выдающегося украинца, познакомить вас с Шевченко-художником.

Тяга к живописи и рисования у Шевченко была с самых ранних лет его жизни, еще будучи совсем маленьким Тарас любил расписывать мелом стены дома, стол, скамейки, разными странными причудливыми узорами, также с удовольствием рисовал людей, животных, пейзажи. Как-то нарисовал пьяного дьяка Богорского, у которого находился на воспитании с 13 лет, после смерти своих родителей. Дьяк обиделся на свой портрет и наказал юного художника. Впоследствии Шевченко убегает от дьяка-самодура, а так как тяга к живописи превратилась в неугасимую страсть, Тарас целенаправленно ищет в окрестных селах учителя-художника. И находит – сначала становится учеником диакона Ефремова, а затем учится живописи еще у многих разных мастеров.

В 1828 году Шевченко становится слугой Павла Энгельгардта, богатого россиянина дворянского происхождения. Энгельгардты были тогдашними олигархами, ведь их семья входила в четверку самых богатых украинских семей. Павел Энгельгардт заприметил талантливого юношу и решил сделать из него своего придворного живописца (тогда это было модно) сперва взял его с собой в путешествие в Вильно, где Шевченко, вероятно, учился у профессора рисования Вильнского университета Рустемеса.

Одна з картин того періоду - «Погруддя жінки», написана простим олівцем в 1830 році, Тарасу тоді було всього 16 років. Можливо, ця красива мрійлива панянка на картині була однією з його муз, як знати ...

І портрет Павла Енгельгардта, зроблений аквареллю, 1833 рік.

У 1831 році Енгельгардт разом з Шевченко переїжджає до Санкт-Петербурга, тодішню художню та культурну Мекку Російської імперії. У Петербурзі талановитого хлопця помічають видатні російські художники Карл Брюллов та Василь Жуковський, які спільними зусиллями викуповують Тараса з кріпацької і сприяють його вступу в Петербурзьку академію мистецтв, а Карл Брюллов стає вчителем і наставником юного художника.

У майстерні Карла Брюллова відбувається його подальше художнє формування. У цей період Тарас знайомиться з творчістю відомих майстрів світового живопису: Рембрандтом, Рубенсом, Ван Дейком, Веласкесом. А його заповітною мрією, якій так і не вдалося здійснитися, було відвідати Італію і познайомитися з великим італійським мистецтвом епохи ренесансу. Шевченко закінчує Академію мистецтв одним з кращих студентів, а його художні твори то й справа отримують різні премії і винагороди.

«Катерина» - одна з найцікавіших картин Шевченка, написана олією у 1840 році. Картина дуже символічна, у формі образів автор передає ті почуття, які наче хвилі вирували в його серці. Босонога дівчина в центрі картини, символізує страждає український народ, російський солдат на коні - самодержавну російську монархію, переважну України, що сидить на землі селянин, (чимось схожий на козака Мамая) уособлює собою вільний минуле, прагнення до якого наскрізь пронизує як літературний, так і художня творчість Тараса.

Ця картина називається «Циганка ворожить українській дівчині», написана в 1841 році, тут теж простежується схожий сюжет, а українська дівчина символізує не що інше, а саму Україну.

У 1843 році Тарас залишає Петербург і відправляється в свою подорож Україною під час якої малює ряд красивих українських пейзажів:

Костел в Києві, 1846 рік.

У 1847 році Шевченко отримав замовлення написати портрет молодої княгині Катерини Кейкаутовой, ніжна і юна жінка, яка страждала від деспотизму чоловіка, викликала співчуття і симпатію художника. Вже закінчивши свій портрет, він довго її згадував і навіть передбачив в повісті «Княгиня» (вже написану на засланні) її швидку смерть. Цей образ був його останнім згадуванням про свободу - при поверненні з маєтку князя його вже чекали жандарми, у яких був наказ заарештувати Шевченка за активну участь у Кирило-Мефодіївському товаристві (створеному для боротьби проти кріпацтва) і за «обурливі» твору. Вирок був єзуїтським, Шевченка віддано в солдати із забороною писати й малювати.

10 років провів Шевченко на засланні, спочатку в Орської фортеці, потім у Новопетровському форті і тільки в 1857 році, слідом за смертю російського царя Миколи Першого завдяки енергійним клопотаннями його друзів у Петербурзі він отримав довгоочікуване помилування. Саме в ці важкі роки мистецтво Шевченка-художника досягає незвичайної глибини, забарвлене особистими стражданнями воно ще більше починає звертатися до вічних тем.

Серед майже 400 робіт того періоду виділяються акварельні пейзажі, зроблені під час експедиції географа А. І. Бутакова, якому за щасливим провидінню Тарас потрапив художником. Шевченко любив природу і був прекрасним пейзажистом.

А це одна з його кращих картин пейзажного напрямку - «Пожежа в степу», написана в 1848 році, під час степового переходу з Орська до Аральського моря, коли Шевченко став очевидцем дивного вражаючого видовища - гігантського полум'я, від підпаленої казахами сухої трави.

Але не менше полум'я горіло в душі легендарного Кобзаря, який залишив нам у спадок свої чудові художні та літературні твори, які надихають і надихатимуть ще не одне покоління українців.

PS Духи віщають: А ось недавно мені приснився цікавий сон - в моїй кімнаті сидить сам Тарас Шевченко власною персоною і малює натюрморт з різних овочів. Ось сиджу і думаю, а взагалі до чого сняться овочі , тим більше, коли вони не справжні, а намальовані і коли їх намалював не хто там, а сам великий Шевченко.