Цікаве про українське |
Субота, 28.06.2025, 00:40 |
|
Вітаю Вас Гість | RSS
|
|
Всього матеріалів в каталозі: 25 Показано матеріалів: 1-10 |
Сторінки: 1 2 3 » |

Микола Костянтинович Реріх народився 9 жовтня (за старим стилем - 27 вересня) 1874 р. в Петербурзі, в родині нотаріуса Окружного суду Санкт-Петербурга (з 1873). Батько Миколи, Костянтин Федорович Реріх, в 1860 одружився на Марії Василівні Калашниковій і оселився з нею в Санкт-Петербурзі - в особняку на Миколаївській набережній (нині Університетська), у якому відкрив власну юридичну контору. Крім Миколи, в сім'ї було ще троє дітей: молодші брати Борис і Володимир і старша сестра Лідія. Разом із сім'єю жив і дідусь по лінії батька, Федір Іванович (помер у віці 105 років), що володів колекцією масонських символів. Літні та зимові канікули сім'я Реріхів проводила в заміському маєтку Ізвара, придбаному Костянтином Реріхом в 1872 у графа Семена Воронцова (назва "Ізвара” було дано помістю Воронцовим після повернення з подорожі по Індії; в перекладі з санскриту означає”Бог” або "Божий Дух”). У 1883 Микола Реріх здав вступні іспити в одну з кращих і дорогих приватних шкіл Санкт-Петербурга - гімназію Карла фон Мая. Іспити були здані з такою легкістю, що фон Мая вигукнув:”Буде професором!”. Більшість предметів викладалося німецькою мовою. Серед різноманітних захоплень Миколи було малювання, географія, історія, археологія, колекціонування мінералів, верхова їзда, полювання. Першим вчителем малювання був друг батька Миколи - художник Михайло Микешин. У 1893 Микола Реріх поступив в Петербурзьку Академію мистецтв, де навчався у А. І. Куїнджі (закінчив у 1897). Одночасно, за умовою, висловленим батьком, який бажав синові більш практичної освіти, Микола вступив на юридичний факультет до Державного Університету (закінчив 1898); прослухав курс історико-філологічного факультету. Одночасно з навчанням в Університеті Микола Реріх починає заробляти ілюструванням в журналах "Зірка” і '”Всесвітня ілюстрація”і іконописом, отримавши замовлення від кількох церков. У 1897 М. К. Реріх в числі інших учнів Куїнджі залишає Академію на знак протесту проти звільнення улюбленого вчителя і продовжує працювати над розпочатою серією картин на теми життя стародавніх слов'ян ("Початок Русі. Слов'яни”). Стародавні літописи і книги більш грунтовно став вивчати з 1895, коли познайомився з В. В. Стасовим, що завідував художнім відділом у Публічній бібліотеці. Ще в роки навчання в університеті Реріх вступив в члени Російського Археологічного Товариства. |
Серж Лифар (Сергій Михайлович Лифар, фр. Serge Lifar, 2 (15) квітня 1905, Київ — 15 грудня, 1986, Лозанна, Швейцарія) — балетний танцівник та хореограф українського походження, відомий як один із найвидатніших танцівників XX сторіччя. Сучасники називали його «богом танцю», «добрим генієм балету XX століття». 
Cерж (Сергій Михайлович) Лифар народився у Києві в заможній сім'ї чиновника департаменту водного і лісового господарства Михайла Лифаря і його дружини Софії. Родинне коріння сім'ї Лифарів сягає козацьких часів.
Дитячі роки Сергій провів на вулиці Тарасівській. Хлопчиком співав у хорі Софіївського собору, вчився грати на фортепіано в Київській консерваторії, навчався у балетній студії відомого балетмейстера Київської опери Броніслави Ніжинської. Після закінченні гімназії Сергій поїхав до Європи і вступив у трупу Дягіляєва, де продовжував навчання під керівництвом Броніслави Ніжинської та Енріке Чекетті. В антрепризі "Російський балет С.Дягілєєва" Лифар проходить шлях від артиста кордебалету до першого соліста і балетмейстера. Він виконує головні партії в балетах: "Жар-птиця", "Аполлон Мусагет", "Петрушка" (роль Арапа), "Блудний син". Після смерті Дягілєєва в 1929 р. Серж Лифар переходить до Паризької "Гранд-Опери", де понад 30 років був солістом, балетмейстером і педагогом. Під його керівництвом балетна трупа першого театру Франції - легендарної "Гранд-Опери" стає однією з кращих у Європі. Як балетмейстер він дебютував 1929 р. з роботою "Байка про лисицю". Потім поставив понад 200 балетів, дивертисментів (в оперних спектаклях) і окремих концертних номерів. |
Павло Полуботок - український гетьман. Відомий тим, що був дуже багатий, і, тікаючи в складні часи з України, вивіз своє багатство в Англію, і залишив все в англійському банку під відсотки. Вчені підрахували, що за 400 років, враховуючи величину суми, яку поклав Полуботок, набігла така сума, що кожна українська сім'я могла отримати б по кілограму золота! 
|
У Канаді головним банкіром країни став Стівен Полоз - канадський українець у третьому поколінні. 
Уперше в історії Канади головним банкіром став українець. Канадського українця у третьому поколінні Стівена Полоза обрали на посаду керівника Банку Канади. Українська громада Канади вже привітала Полоза у зв'язку з важливим призначенням. |
Всі знають Францію як країну з високою культурою, проте тисячу років тому, культура та звичаї у Франції були інші, і швидше викликали б огиду ніж признання. В ті часи у Франції ніхто не їв ( та й не вмів їсти) столовими приборами, всі їли руками. Французи ткож мали своє бачення чистоти - мились вони вкрай рідко, бо не бачили в цьому необхідності, зате вони лили на себе "літри" парфумів... Проте все змінилося під час правлння... 
|
Іван Максимович Піддубний (26 вересня (8 жовтня) 1871, Богодухівка — 8 серпня 1949, Єйськ, Краснодарський край, Росія) — український спортсмен-борець. Шестиразовий чемпіон світу з боротьби (Париж, Мілан, Франкфурт, Нью-Йорк)

Народився 26 вересня 1871 року на Полтавщині, неподалік містечка Золотоноші, у селі Богодухівці (тепер Чорнобаївський район Черкаської області) в сім'ї селянина Максима Піддубного, козацький рід якого славився великою силою. Іван Піддубний також дістав від предків великий зріст і витривалість, а по лінії матері, яка гарно співала, — тонкий музичний слух і в дитинстві по неділях і святах співав у церковному хорі... |
Україна виборола перше місце у змаганні "Найсильніша нація світу" у 2003 та 2004 роках. До її складу входив український "strongman"(стронгмен) Василь Вірастюк, який неодноразово отримував титул "Найсильніша людина світу". 
|
Га́лич — місто, колишній центр Галицько-Волинського князівства — наймогутнішої твердині на південно-західних давньоруських землях, перша згадка про який відноситься згідно з угорською хронікою ХІІІ ст. до 898 року. Назва міста дала назву регіону «Галичина». Найбільшого піднесення Галич досяг за Ярослава Осмомисла (1153–1187), оспіваного у «Слові о полку Ігоревім». У 1367 році Галич отримав магдебурзьке право. 
Сьогодні Галич — районний центр Івано-Франківської області з населенням близько 6,4 тис. осіб, адміністративний центр Галицької районної ради. Галич розташований за 29 км залізницею та 26 км шосейним шляхом на північ від обласного центру м.Івано-Франківськ |
|
|